У газеті «Номер один» №18(490) від 06.05.2015 року було опубліковано статтю про колишнього гравця і тренера заліщицького «Дністра» Петро Миколайовича Дідика, якого не стало 1 травня цього року. Наводимо повний текст статті.

Заліщицький «дєд» на футбольному полі дав фори багатьом своїм «синам»

1 травня сталася непоправна втрата для всієї футбольної громадськості Тернопільщини. На 55 році життя трагічно загинув відомий футболіст, тренер та спортивний функціонер Петро Миколайович Дідик. Близько опівночі в Заліщиках на вулиці С. Бандери трапилась дорожньо-транспортна пригода – зіткнення автомобіля «Нива Шевроле», яким керував 53-річний водій, мешканець Заліщиків, та «Рено Кенго», за кермом якого був 27-річний водій з Чернівецької області. Внаслідок даної автопригоди пасажир автомобіля «Нива» Петро Дідик від отриманих травм помер у Заліщицькій районній лікарні. Наразі тривають слідчі дії щодо встановлення всіх обставин трагедії.

Не всі пригадують, що відома нині тернопільська «Нива» починалася з Підгайців у 1978 році. Тоді у підгаєцькій команді дебютував молодий захисник Петро Дідик. Сім сезонів він віддав «Ниві». Здобув з командою Кубок України, виграв Кубок ЦР «Колос», а найвагоміше досягнення сталося у 1982 році, коли  «Нива» здобула путівку до другої ліги чемпіонату СРСР. Пропонуємо до Вашої уваги одне з останніх великих інтерв’ю Петра Миколайовича, яке він дав вашому покірному слузі.

– Народившись у селі, не мав змоги навчатися в ДЮСШ і тому вивчав ази футболу на сільському стадіоні, – почав розповідь Петро Дідик. – Грав за школу, за юнацьку команду району, а згодом подався до Львова, де навчався у першому училищі. Саме в ньому функціонувала футбольна група, яка була базовою командою збірної «Трудових резервів» Львівської області. Команда училища неодноразово грала в юнацьких змаганнях, яких на ту пору було багато - Кубки «Юності», «Переправа» тощо.

- Шлях у дорослий футбол був тернистим?

- Спершу мене взяли у львівські "Карпати" (1977 рік), там за дублерів зіграв 4 матчі. Згодом відправили до Луцька, де провів лише міжсезонний період і брав участь у двох поєдинках за фарм-клуб "Торпедо" – луцький "Підшипник". Потім повернувся до Львова, де відіграв п'ять ігор за львівський "Сокіл". Саме в 1/4 фіналу Кубка України "соколята" грали з підгаєцькою "Нивою", перемогли її (2:0), і я перейшов до... "Ниви". До мене підійшли голова правління тамтешнього колгоспу Іван Михайлович Потупа разом з Ігорем Біскупом, котрого я знав ще з "Трудових резервів". Вони повідали, що в Підгайцях створюється сильна команда з молодих футболістів. Нам дійсно створили гарні умови, і я почав грати в Підгайцях з кінця 1978 року. Згодом команду перевели до Бережан, де вона 1982 року стала чемпіоном України. Я ще пограв півтора року в другій лізі, а потім у мене виник конфлікт з тодішнім коучем "Ниви" Михайлом Дунцем.

- Які причини конфлікту?

- Я був одружений, народилася дочка, необхідні були нормальні побутові умови, яких у "Ниві" забезпечити не змогли. Тому й перебрався у Заліщики.

- Після семи років виступів у "Ниві" Ви перепробували чимало команд.

- "Дністер" зірок з неба не хапав, але стабільно виступав у чемпіонаті області, грав у першості КФК, у товариських поєдинках обігравав тернопільську "Ниву", івано-франківське "Прикарпаття", чернівецьку "Буковину". Згодом на певний час перебрався до Чорткова, де створили команду "Кристал", яка з часом зуміла пробитися в першу українську лігу. В останні роки Союзу пограв півтора року в Дрогобичі ("Галичина"), а потім скуштував закордонного хліба і півроку виступав разом з Райком, Гамалієм, Расуловим за команду "Сталь" (Сянок, другий польський дивізіон). Довго там не затримався, оскільки в Польщі ввели ліміт на легіонерів. Двом останнім вдалось залишитися в команді, оскільки виступали там довше за мене і Райка, а ми змушені були повернутися на Батьківщину.

- І знову прийшли в "Дністер"?

- Першим моїм клубом у чемпіонаті незалежної України став рідний мені заліщицький "Дністер", з яким виграв перехідну лігу. Фінансові негаразди спричинили крах "Дністра", і я знову потрапив до "Кристала", у складі якого провів один з найкращих сезонів (1995/96 рр.). Команда мала гравців високої кваліфікації, хорошого тренера Семена Осиновського, та й з фінансами було все гаразд. Президент ФК Олег Бариський забезпечив команду всім необхідним для досягнення результату. Однак біда всіх невеликих містечок, що стабільно фінансувати команду впродовж декількох сезонів вони не можуть. Так трапилося і в Чорткові. Команду залишили практично всі досвідчені футболісти. Я подався у Казахстан шукати кращої долі. Команда "Іртиш" із Павлодара шукала собі останнього захисника. Я пройшов перегляд, сподобався тамтешньому тренерові й уклав з клубом контракт. У першому ж сезоні став чемпіоном країни (в "золотому" поєдинку "Іртиш" здолав джамбульський "Тараз" - 1:0). Далі мене перекупила інша казахська команда - "Тобол", за яку виступало чимало українців. Погравши у ній два з половиною роки, повернувся додому.

- Ви певний час перебували в обоймі тернопільської "Ниви", коли команда ще виступала у вищій лізі.

- Чортківський "Кристал" був фарм-клубом "Ниви", й Ігор Яворський, котрий очолював тоді команду, запросив мене до Тернополя. З командою я провів кілька зборів і з подивом прочитав у пресі, що не підійшов команді, оскільки фізично був не готовим. Мене образили такі висловлювання, тому що, незважаючи на свій вік, я, за підсумками всіх тестів, був четвертим. Однак нехай цей прикрий епізод з мого життя залишиться на совісті Ігоря, з яким я з'їв не один пуд солі, виступаючи ще на футбольному полі.

- Повернувшись в Україну, ви двічі з чортківським "Авіаносцем" стали чемпіоном області.

- У команді був сплав молодості та досвіду (окрім мене, грали досвідчені Віктор Данилишин та Володимир Борисевич), ще й до нас була прихильною фортуна, і ми зуміли в жорсткій боротьбі двічі бути кращими.

- В 2003 році, у віці 43-х років, Вас було визнано найкращим захисником Тернопільської області. Завдяки чому вдавалося тримати себе у формі?

- Тут є багато чинників. По-перше, організм не схильний до повноти. Окрім того, постійно працюю з дітьми, підтримую форму тренуваннями ("Дністер" тренується двічі на тиждень). А ще намагаюся по можливості використовувати цілющу воду, яка б'є джерелом неподалік моєї домівки.

- Повернувшись із Казахстану, вішати бутси на цвяшок не збиралися?

- Заліщики стали для мене рідними, і коли після тривалої перерви до міста повернувся великий футбол, я не міг залишатися осторонь і вирішив своїм досвідом допомогти молодій команді.

Петро Дідик виходив на футбольне поле у футболці «Дністра» майже до 45 років. А повісив Петро Миколайович бутси на гвіздок після чемпіонату Тернопільської області 2004 року, коли разом зі своїм «Дністром» виборов звання кращої футбольної команди Тернопільщини. У своєму останньому сезоні Петро Дідик провів 18 матчів та відзначився одним забитим голом. Опісля, в 2005 році, дебютував у якості повноцінного тренера команди без додатку «граючий». У дебютному тренерському сезоні під керівництвом Петра Дідика заліщицький «Дністер» став володарем суперкубка області, перемігши микулинецький «Бровар» на його спортивній арені. З тих пір і до 2014 року Петро Миколайович тренував «Дністер». Були в команди і злети, і падіння, у певні роки заліщани виступали лише в районних змаганнях, а з 2011 року «Дністер» - постійний учасник обласного чемпіонату. Команда за ці чотири роки нижче четвертого місця не опускалася, а в 2012-13 роках була у призовій трійці: в 2012 році – третє місце, 2013 р. – друге. Свою тренерську кар’єру Петро Миколайович завершив, як і почав, здобуттям у 2014 році суперкубка області, перемігши в Теребовлі ФК «Чорктів».

Працюючи тренером, Петро Миколайович був спершу завучем, а потім директором Заліщицької ДЮСШ, яка є осередком спортивного життя району. На її відділеннях у групах займається понад 300 учнів, із них на відділенні «футбол» тренується більше 200 дітей.

Віталій Попович ("Номер один")

P.S.: Редакція «Номер один» висловлює щире співчуття рідним та близьким загиблого. Нехай Петрові Дідику земля буде пухом.

Досьє:

Дідик Петро Миколайович

Народився 16 липня 1960 року в с. Боратин, Радивилівського р-ну (Рівненська обл.).

Перший тренер – В. А. Білоцерківський.

Амплуа - захисник.

Звання майстра спорту з футболу присвоєно у 1997 році.

Виступав за команди: «Карпати» (Львів, дублери), «Підшипник» (Луцьк), "Сокіл" (Львів), "Нива" (Підгайці, Бережани, Тернопіль), "Поділля" (Хмельницький), "Дністер" (Заліщики), "Кристал", "Авіаносець" (обидві - Чортків), "Галичина" (Дрогобич), "Сталь" (Сянок, Польща), "Іртиш" (Павлодар, Казахстан), "Тобол" (Кустанай, Казахстан).

Тренував заліщицький "Дністер" з 2005 по 2014 рр.

Джерело: http://gazeta1.com/index.php/component/content/article/78-zt-slideshow/18181-u-dtp-zaginuv-legendarni-futbolist-nivi

P.S.: Редакція сайту ФК «Дністер» висловлює подяку газеті «Номер один» і особисто головному редактору Поповичу Віталію за надання права опублікувати дану статтю на нашому сайті.

Сергій Дудка

редактор сайту, спортивний оглядач